Пам'яті Степана Пушика
26 січня незабутньому Майстрові вишуканого рідного слова, самобутній великій Людині, авторові одного з найбільших рукописних щоденників у світі Степанові Пушику (1944 — 14 серпня 2018) сповнилося б 79...
Творчість Степана Пушика багатогранна. Його без перебільшення можна іменувати людиною франківського гарту чи невтомним трударем із Каменяревої , робітні”, який у „поті чола”, не покладаючи рук, постійно відчував потребу бути в русі, в неспокої, в пошуках, у праці – аж до саможертовності.
Дві іпостасі одного митця – пристрасного письменника і вдумливого вченого поєднуються, переплітаються між собою, створюючи своєрідну постать людини, що наділена багатьма талантами і щиро віддає їх людям. Його твори живлять дерево нашої духовності, повертають нас до рідних берегів, вселяють віру, ллють цілющу воду на наші душі.
Жаль, що джерело його творчості вичерпалося, і він не буде радувати нас своїм літературним доробком. Україна втратила одного зі своїх найвідданіших синів.
І лише тепер ми зрозуміли кого втратили...Ком в горлі і сльози на очах...Він писав і говорив завжди те, що думав! Ніколи не пристосовувався до умов і обставин, а навпаки, пристосовував їх під своє бачення світу!
А цей наш незрівнянний галицький говір...В його устах він звучав з особливим ШАРМОМ! Здається, ніхто так не вмів ,,закрутити фразу'' і сказати її з таким гумором, що реготали всі довкола, тримаючись за животи...Душа будь-якої компанії, справжній друг і ПАТРІОТ СВОЄЇ ЗЕМЛІ!!! Ну чому Бог завжди забирає НАЙКРАЩИХ...СПІТЬ СПОКІЙНО, СТЕПАНЕ ГРИГОРОВИЧУ!.. МИ БУДЕМО ПАМ’ЯТАТИ ВАС ЗАВЖДИ... НЕБЕСА ВІДКРИТІ ДЛЯ ВАС...ДЯКУЄМО ВАМ ЗА ТЕ, ЩО ВИ БУЛИ.
Хай рідна вікторівська земля буде пером, Степане Григоровичу, й вічная пам’ять! А ми всі разом молімося за упокій душі Поета…
Нехай вічною буде пам’ять про нашого земляка, який спостерігає за нами в ці миті з берега Вічності і навчає разом з героями своїх літературних творів, книг. Вони вчать нас цінити минуле. Розуміти сучасне і дбати про майбутнє. Мені хочеться, щоб промінчик його серця зігрівав душу кожного читача, допомагав кожному знайти свою висоту у цьому світі, самоутверджуватись, щоб творити добро.
Та його “серце не лежить в землі: воно добром розсіяне між людьми”. Живе Степан Григорович у своїх творах, у своїх онуках, у вдячній пам’яті людей, яких він так любив.
Всією душею любімо Степана Пушика: шануймо його багатогранний талант, читаймо його дивовижні вірші та прозу, співаймо його неповторні пісні!..
Бережімо велич і дух Пушикового слова та горіння його серця.
